Page 9 - PC02_L03_Rakhmetov

Перший період — первісне землеробство мезоліту й неоліту виникло з
першим поділом праці, коли людина почала вести осілий спосіб життя,
приручати диких тварин і вирощувати (культивувати) хлібні злаки, зернові
бобові, коренеплоди, баштанні та інші рослини.

Другий період — землеробство рабовласницько-античного суспільства країн
Азії, Єгипту, Месопотамії, слов'янських городищ на території України,
Греції, Риму, Візантії і середньовічної феодальної Європи. Причому в

античних країнах – Римі, Греції, пізніше у Візантії — вирощували навіть
по два врожаї на рік.
Землеробам Риму вже була добре відома роль парів, бобових і

сидеральних культур. Тут у І ст. до н. е. імператором Юлієм Цезарем
замість зернового трипілля (в Росії протрималось до початку ХХ ст.) були
впроваджені плодозмінні сівозміни. Їм дав високу оцінку французький
вчений Ж. Б. Бусенго та перший доктор сільськогосподарських наук у
Росії О. В. Совєтов як таким, що відповідали всім вимогам плодозміни
ХІХ ст. Це стосувалося схеми плодозміни, розробленої Колумеллою.
Дуже цікаві відомості наведені у книзі античного римського автора
Катона «Про землеробство».

Значну роль у розвитку практичних основ рослинництва в Європі тих часів
відіграли монастирі, де монахи — фахівці узагальнювали досвід і
розробляли настанови щодо вирощування польових та інших культур,
яких суворо дотримувались. Це відповідно впливало і на рільництво в
маєтках феодалів і селян.